Чому Степан Цапюк любить квіти і ненавидить дерева?

Ходить містом Олександрією привид такого міфу: якщо не Степан Кирилович, то більше ніхто.

Колишніх міських партійних секретарів не можна прирівнювати до статусу теперішнього Олекснадрійського міського голови  — то була інша епоха. У тих керівників, що опікувалися долею нашого регіону були зовсім інші можливості. На їх тлі ЦСК виглядав би явно програшно. Який там герой-рятівник: не дотягнув би нинішній мер навіть до статусу директора піонерлагеря.   

Власне кажучи, Олександрію за СРСР можна було розбудовувати навіть із Москви, з Красної площі. Для цього не треба було сидіти сидьма в місцевій раді та протирати штани на стільцях, придбаних коштом простих олександрійців. Достатньо було просто “натиснути”, дати вказівку і здійснити, наче за порухом чарівної палички, будь-який проект. І після цього можна було бути впевненим, що проект цей піде на користь громади, а не на біду їй.

Саме так в центрі ледь не пустельної піщаної Кіровоградської області зусиллями найкращих спеціалістів із Союзу та найкваліфікованіших озеленювачів виросло місто-сад, яке тоді отримало приз за найкраще озеленення, обійшовши в цьому списку всі союзні міста (про це  писала “Олександрійська правда” ще в 2009 році).

До речі, першим випилювати і знищувати дерева в місті розпочав не Михайло Горбачов чи ще який-небудь одіозний партійний лідер, а мер,Степан Кирилович Цапюк. Мовляв, робилося це, щоб дерева не падали на громадян. До речі, якраз після їх випилювання, років із десять тому в Олександрії і трапилася екологічна катастрофа, яка привернула увагу Міністерства з надзвичайних ситуацій. Дерево впало на людину, адже екоситуація після випилювання посадок змінилася в місті на гірше.

Ніхто ніколи, проте, не звітував перед нами, міськими мешканцями, в часи, коли один виклик вишки коштував замовникові 600 гривень (це коли долар був 5 грн.), куди ж і на що пішли міські дерева і кошти, насаджені в Олександрії зусиллями всього СРСР.  Мер обіцяв, обіцяє і може обіцяти на їх місці нові дерева. Але всі знають, що дерева ростуть довго(як мінімум, десяток років), а найм озеленювачів коштує — чимало. Тому мер віддавна вирішив вразити своїх співвітчизників у місті квітами.

По-перше, квіти ростуть швидко. По-друге, вони вражають своєю красою (завжди можна сказати: хто квітів не любить, той ...). І, зрештою, по-третє, квіти потребують виділення на  догляд за ними коштів із міського бюджету (а хто здогадається контролювати обіг коштів на таку “добру” справу? А якщо і здогадається: то хто ж вам цей контроль зробить прозорим?) . Квіткарство має ще одну перевагу: за квітами можуть доглядати або дорогі профі-квітникарі, з Нідерландів, скажімо, а можна обійтися безкоштовно, звичайними двірничками, які і так стоять на бюджеті міста (причому за кожну випадково зламану квіточку вираховуючи з їхньої зарплатні, і зовсім не доплачуючи, коли квіти “вродили добре”). Таким чином тільки на квітах у мера-”героя” є можливість подвійної складової корупційних дій. Третя складова — випилювання і посадка дерев.

Існує і відповідний механізм, який не дозволяє проконтролювати подібні оборудки мера. Який? А комунальні господарства, створення або закриття яких Олександрійський міський голова регулярно ініціює. Якщо певне комунальне господарство, яке займалося, скажімо, підрядами на вивозку та вирубку дерев ліквідувати вчасно, створивши з такою самою метою на його місці інше, то і кінці, як то кажуть, у воду.

Одним словом, квіти в Олександрії перемогли дерева. При тому міська екологія, звичайно, не покращилася. Міськрада зовсім не поспішає оприлюднювати порівняльних даних та медичних характеристик щодо загроз епідемій алергії. Скажімо, даних щодо різкого зростання, буквально в два останні роки, особливо серед дітей, захворюваності на різного роду алергічні захворювання (вони їх можуть і не мати, оскільки для боротьби з подібними надсерйозними хворобами мешканці міста все частіше звертаються до професіоналів платної медицини). Однак якщо звернутися у “Інвітро”, то можна дізнатися: уже не тільки класична амброзія, з якою місто не бореться (не будуть же лісоруби паралельно займатися амброзією, на це також потрібна окрема стаття та окремі видатки з бюджету), а загалом уже  понад 10 рослин викликають у олександрійців алергію. До речі, квіти, насаджувані на міських клумбах коштом територіальної громади міста Олександрія також можуть викликати алергічну реакцію, цього ніхто не перевіряв, а от мешканці — втикають на Європейській площі в айфони і страждають. На відміну від тополь, кленів, акацій та інших дерев, які у нас тільки вирубують, але не встигають ані насадити, ані виростити. Зате мікрорайони, відомі в народі як Перемога та Жовтневий, у випадку, якщо амброзію занесуть у Червону Книгу, уже зараз можна вважати безальтернативним заповідником світового рівня. Люди пишуть  у соцмережах, що на Жовтневому амброзія вище людського зросту. Тоді Цапюк звітує: комунальні підприємства з нею борються. Після чого громадяни у тих-таки соцмережах справедливо відповідають: який же дурень бореться з амброзією, викошуючи (розмножуючи) її в серпні, тоді як потрібно виривати з корінням у травні-червні?..

Отак в Олександрії з легкої руки Цапюка квіти перемогли дерева. Та чи на користь це нам, місцевим мешканцям? Це — щодо питання єдиного і “найкращого в світі мера, який понад усе на світі любить своє місто”. Так що ж насправді любить ЦСК: місто чи його ресурси та різного роду нички, що дозволяють Олександрію додерибанювати навіть після винищення споруд вугільної промисловості? (А, може, ЦСК — пророк. І саме тому так не злюбив зелені дерева, бо в них забагато “Зе”, представнику яких мер програв депутатство-2019?)

Іще одне. На плакаті при в`їзді в місто, там, де зараз красуються під вибори різного роду кандидати в депутати, у 1980-ті, коли Цапюк ще “не зайшов” у місто, красувалося “Олександрія — місто з 120-ти тисяч мешканців”. Цікаво, скільки мешканців залишиться в Олександрії, екологія якої свідомо занедбана владою на чолі з мером, через рік, два, три?