Дума про Засланого Козачка. 1-ша серія

Підприємця Олександра Рушковського влітку, коли він дізнався, що Олександрійський міський голова йде в парламент від партії “За життя”, ледве Кіндратій Петрович не вхопив. Усі вибори пан Олександр, доки персональна сторінка мера не гавкнулася, писав утішні листи “батькові” міста. Мовляв, схаменіться, Степан Кирилович, ви ж — наш “тато”, вас тут вважають гарною людиною, і на тобі, підставляєте себе і місто, крокуючи поруч із такими “одіозними персонами” на мою думку...

Тут іще, правда, хтозна, хто більше постраждав від такого Степан-Кириловичевого висування на депутатство: місто, Степан Кирилович чи сама партія “За життя”, яку в Олександрії, як відомо, очолюють зовсім протилежні ЦСК люди.

Місто - однозначно виграло: воно Цапюка не захотіло. Партія, струсила пил, щоб не ганьбитись, і після виборів про невдаху-кандидата вже й забула. Що ж до самого Степана Кириловича, то тут треба дещо пояснити.

Хто пам`ятає нашого “таточка” міста в якості мера-неофіта наприкінці бандитських 1990-х, добре знає, що Степан Цапюк завжди любив розказувати і про свою не любов до політики, і про ненависть до українських президентів. Не один раз Цапюк обіцяв зав`язати з політикою, зізнаючись, що це бридка справа. Але, як ми знаємо, так і “не завязав”.

Добре знаючи характер Степана Кириловича, скажемо, що, мабуть, це не випадково. Мер Степан зовні схожий на аполітичну людину. Більшість людей похилого віку, які проголосували за ЦСК на місці мера вийшли з Союзу. Натомість ніхто не може пригадати жодного радянського ідеологічного досвіду, крім звання армійського прапорщика, у біографії Степан Кириловича. Місцеві лизоблюдські видання ніколи нічого не писали ні про те,що Кирилович  був у жовтенятах, ні про піонерські роки нинішнього міського голови, ні про членство в партії.

Зате добре відомо, що він працював на “Автоштампі”. Якими оборудками він займався на тому соціалістичному підприємстві, ми відсилаємо до наших попередніх публікацій. Але через деякий час, вже будучи мером, Цапюк, який, щоб його люди вибрали на перший термін, всіляко відхаращувався від комуністичного минулого, раптом зацікавився можливістю кар’єри  в рядах модної на той час “Трудової України”. Мабуть, думав, що, як і на трудовому “Автоштампі”, партія торгує неліквідними млинами. А коли дізнався, що це не так і що та партія непопулярна, одразу заявив про те, що “політика — нечиста справа”, мене, мовляв, обдурили, залишаю політику назавжди (хіба що на Пересопницькому Євангелії не присягався...). Уже 2005 року Степан Цапюк прославився, принаймні на рівні нашого регіону, як практично Перший сепаратист в історії незалежної України. Нагадаємо: президентом України став Віктор Ющенко. У стінах ради, на виконкомах, офіційно, приватно і, мабуть, навіть у бані відтоді “аполітичний” Цапюк скрізь кричав “Ета не мой прізідєнт!” І якби 2005-2006 року тривало АТО або ОСО, то гріти б Степану Кириловичу якщо не нари, то стільці слідчих камер СБУ. Але ж у нас демократія, і відверте заперечення місцевим князьком політики цієї держави тоді, як завжди, зійшло Степанові з рук. Однак злі язики підозрювали, що мер незлюбив Ющенка тільки тому, що той,як відомо,  торгував лише вуликами і аж ніяк не млинами, до яких у ЦСК особливий хист і смак.

Усі знають: завжди Степан Цапюк обзивав політиканами  і переслідував усіх місцевих політиків, політика яких не узгоджувалась з персональним панством Степана Кириловича в цьому місті. Коли ж сам мер, щоразу під різними прапорами, намагався втекти від Феміди,я ка по ньому плаче, в депутатське київське крісло це вже називалося не політикою, а “розумним вибором населення”. Однак, мабуть розкусивши, двуличність Степана Цапюка виборці на Кіровоградщини так жодного разу і не обрали ЦСК до парламенту: там він провів місяць лише з подачі злочинного режиму Януковича.

Навіть зараз, коли Степан Цапюк провів у політиці, яку він не любить, понад 20 років, його політичні пріоритети визначити практично неможливо.

Занадто вже вони строкаті, особливо цього року, коли в кулуарах за місцевим міським головою навіть прізвисько приросло: Засланий Козачок.

Хоча програмні і партійні засади, а також модель державотворення президента Петра Порошенка мало відрізнялися від ідентичних поглядів Віктора Ющенка, Порошенка наш мер “зацінив”. Мабуть, знайшовши щось спільне між шоколадною кар’єрою Петра Олексійовича та власною “млинарською” діяльністю на “Автоштампі”. Принаймні на останній сесії перед виборами президента Степан Кирилович, згадавши про голосування, прозоро натякнув: мовляв, кандидатів багато, аде правда в тому, що тільки цей із усіх президентів (визнав хоч одного!) звертав хоч якусь увагу на проблеми міста Олександрія. Враховуючи, що нинішній виконком звик сприймати будь-які нейтральні філософські роздуми міського голови як безпосереднє керівництво до дії, не викликає сунівів за кого мали віддати голоси бюджетоїди з олександріського “білого дому”.

У межах кількох днів настрій олександрійського міського голови був іншим. Ось що, наприклад, сказав наш мер про професійні здібності Олега Ляшка, іншого кандидата на президентську булаву, вручаючи йому квіти і не дивлячись у вічі: “Чи можете ви уявити яка у нього команда, яка у нього тільки голова, щоби за такий короткий час ознайомитися з законом і отими правками до нього!” Ляшка, команда якого через кілька місяців пролетить повз стіни ВР як фанера, хвалив Степан Кирилович зі сцени, хвалив не в лоб, а,як то кажуть, просто по лбу. Єдине, що не робив при цьому: хіба що на коліна не ставав. Та — хіба що в засмокт не цілувалися на брудершафт.

То де ж правда? Там де Степан Кирилович кричить, що той — мій президент, а там уже волає — а ото не мій. (Цікаво, чи нинішній, Володимир Зеленський, який обіцяв взятися за біографії таких собі шаромижників у бюджетних кріслах, чи його, чи не його? )Чи там, де він, запопадливо мало не проїдаючи поглядом зазирає у вічі Юрію Бойкові, лідерові “За життя”? Чи там, де Цапюк Степан все-таки очікував, що президентом залишиться, нехай  епізодично , та все-таки любий йому (а що як таки торгуватиме млинами?) Петро Порошенко?

Як би не бідкалися клеврети ЦСК, кишені яких від нього залежать,що всіх собак вішають завжди на обожнюваного ними “Кириловича”, але судячи з усіх цих загально і не дуже відомих фактів — скрізь тут правда.

Є ще така правда: тепер по праву від Кирилича завжди присутні два секретаря міськради різних політичних розливів: одна — від колишніх Партії Регіонів, інша — колишня від “Батьківщини”. Непримиримі політичні ворогині.

Що це: уособлення багатовекторності політики мера? А-політичнності? Прибацаності?

Але так не буває. Правда, як і Степан Кириличів кілька не буває і бути не може, - скажете ви. Так і є! І тоді напрошується лише один висновок: наш мер, як завжди, бреше, за яку б політичну силу не агітував би. Що ж до розпіареної мерської а-політичності, то, як казали про одного пана з іншого міста, мабуть, насправді більшого політичного пройдисвіта в регіоні годі знайти, навіть якщо пошукати. 

Так що даремно бідкався Рушковський: не політсила не та, а “папка” у нас не той. Козачок, як то кажуть, від самого початку був засланий...