Незважаючи на це, свято було. І його відзначили - скрізь достойно,як могли. В Олександрії та районі по тому,як святкували, що говорили і як пригадували, було видно, хто ми. Тому що гідність і послідовність - це спадок від наших воєнних пращурів. Які пращури, такі й ми. Іншими ми не можемо бути. Інакшими не могли бути вони. Якщо вони жертвували багатьома ближніми і часом навіть собою, то й ми такі самі: десь готові до особистої пожертви, десь - штовхнути інших на амбразури. Одягти чорно-чорний однострій чи георгіївську стрічку. Причому в обох випадках без усіляких сумлінь совісті. Примирення не відбулося. Відбулося тимчасове припинення вогню. Як ідеологічне, так і на фрнонті. Ну і нехай, Кудись ми все одно з таким підходом випливемо.
Головне було порадіти: за своїх старих і молодих - їх було радісно бачити і відчувати в натовпах святкуючих.
Немає коментарів:
Дописати коментар