Сенс "плачу Ярославни" був там такий: що відоміше місто, то кращі інвестиції і не тільки в нього йдуть, і то відповідно краще живеться міським жителям. Отож, давайте якось означимо Олександрію і розпіаримо.
У нас в Олександрії дійсно існує якась подоба місцевого патріотизму, яка межує з сепаратизмом. Колись я пишався цією якістю. Зараз я думаю: ні, не факт, відоме місто чи місто з інвестиціями - не означає місто щасливе. Яскравий приклад - Донецьк. Ще півтора року тому там, приміром, було краще асфальтове покриття, ніж в Києві. Однак ми бачили самі, в що перетворився Донецьк зараз - в купу руїн.
І ця купа руїн наводить на думку про те, що головне щастя аж ніяк не в розкрученості міста, а в розкрученості його культури. Причому, як високої культури, так і побутової. Приклад: Львів. З точки зору комунальних служб, з точки зору якихось побутових умов, які в старовинному місці будуть за визначенням гіршими, ніж в відбудованих після Другої світової війни, Львів програє багатьом нашим містам.
Однак тому, що це місто має високу побутову, але в першу чергу все-таки високу культуру - там є, були і будуть всесвітньо визнані письменнки, музиканти, скульптори, художники тощо - я вам ґарантую, що навіть якщо місяцями обстрілювати Львів "градами", від нього все одно залишиться щось більше - дух Львова і його культури, і щойно постріли припиняться як миттєво, мов Фенікс, місто знову постане з попелу.
Тому головним чинником у питанні того, щоб на тебе хтось звернув увагу, є не кургани, сапун-гори, пам`ятники тощо, а стан культурної еліти і взагалі саме поняття її існування. Якщо в нас, в Олександрії, не 222, а 2,5 краєзнавці, якщо в нас поетами і письменниками (як, до речі, й скрізь по райцентрах Вкраїни) високої проби вважаються ті, хто видає книжки коштом мерів та інших заможних спонсорів,а імен цих культуртреґерів не знає ніхто за межами їх родини і одноразового виступу в БК "Світлопільський", то, я вам скажу, у нас немає надії. Ні на високу культуру, ні на те, що її хтось буде плекати в майбутньому. Бо як тільки діти краєзнавців і містечкових "поетів" вимруть як мамонти, більше культури - навіть такої примітивної - тут плекати не буде кому. А отже, не буде кому і дбати про "піар міста". Тому що будь-яке місто славне передовсім самопіаром - поголосом, що йде попереду нього. Інакше нічого не допоможе йому стати ні щасливим, ні відомим.
На сьогодні візитна картка Олександрії не сакура і не назва окремої площі. На жаль, візитівка єдина: це ПФК "Олександрія". Оскільки спорт це все-таки не література - він живе доки є спортсмени і товстосуми, які здатні вкладати в них гроші, передбачу, що майбутнє міста не дуже хороше.
Більше візитних карток нема. Тому що всі інші візитні картки Олександрії - кілька зруйнованих пам`яток радянської епохи, монотонні, як всі пам`ятки цього штибу - від Вісли до Курильських островів, де цвіте сакура. Та - ще кілька спогадів про якусь культурну діяльність в часи Російської імперії (театр, слід Чижевського, дума тощо).
Гордитися насправді олександрійцям, за великим рахунком, у культурному плані нічим. Їм треба сісти і гірко заплакати з цього приводу. І спробувати подумати, що і хто - не гастролі ж Вітальки та іншої попси - можуть тут зробити, аби виправити висококультурну ситуацію, яка є засадничою.
Може, замість Вітальки потрібно запрошувати Жадана, Гранецьку, братів Капранових, Белімову, Малярчук чи когось іще зі знаних культурних діячів сучасної України. Аби з племені формально освічених, але насправді культурно відсталих людей перетворюватися на когось іншого. Може, тоді в нас колись народяться Шевченки, Плужники, Гоголі. Тому що коли вони в нас тут нарешті народяться, не треба буде ліпити баб, курганів і дороговказів - народна стежка сама вестиме людей в Олександрію.
Немає коментарів:
Дописати коментар