Майданчик для гри в класики

Є таке відчуття, що Ленін в Олександрії більше не замайорить. Принаймні, удруге в історії травневі свята, які в свідомості минулих поколінь асоціювалися з незмінним Іллічем, пройде без майоріння пам`ятника в серці Олександрії.

Я з поколінння тих, чия юність виявилася зануреною в ту епоху. Ранковий поспіх у всенародні вихідні, построїння на шкільних лінійках, зрештою, солодкий запах поту жаданних однокласниць, коли травень виявиться надто гарячим; а як вінець - неодмінне крокування під бій барабанів - і заздрість цим барабанщикам - до якого-небудь Ілліча.
Все це виникає в пам`яті, коли напередодні першотравневих свят, до яких всі чомусь готуються, хоч у країні й відбувся ідолопад 2013-2014 років, проходиш повз місце, де стовбичив вождь. Пригадуються ідеї його повалити, які іноді виникали навіть у стінах міської ради. Найцікавішою з них була та, щоб переробити знак Ілліча на розп`яття Христа. Пригадується арґументація влад: мовляв, це неможливо з кількох причин - Ленін є надто значним символом для багатьох олександрійців, надто, крім того, великою цінністю, щоб поламати, є і сам постамент.
Напередодні іншого "історичного" свята, 23 лютого минулого року, "історичний" пам`ятник дуже швидко і без особливої ностальґії а чи опікування за збереженням його цілісності і місця стояння з боку міської влади та міліції, впав. Минуло зовсім не багато, з лиця землі зник і сам постамент, на якому він стояв.
Мабуть, всьому є свій час. Навіть Леніну і його образам. Зараз на місці Леніна викладають, аби встигнути до свят, звичайну тротуарну плитку.
Діти на місці тіні від класика марксизму-ленінізму будуть грати в класики.
Можливо, хтось із дідусів, які ріжуться зараз неподалік, за кількадесят метрів, біля майданчика "Рошену" у доміно, підійметься з-за столу і зробить зауваження. Може, ні. Просто розкажуть, що там був постамент. Був і нема.
Гра в класики, танці у серці міста на місці, вготованому вождю минулого, не будуть вандалістичними актами. Все-таки там не було могили. Там був просто знак поклоніння.
Могила залишиться тільки в серцях тих, хто не зможе із цим, а отже й певною мірою із самим собою, примиритись.
Як на мене, постамент - як пересторогу майбутнім поколінням - треба було зберегти. Хай би там майорів прапор України.