Димитрове. Претензії населення

Це фото зі слідами діяльності правопорушників (та бездіяльності влади і міліції) на тілі бабусі в Димитровському будинку культури 21 березня побачив кожен присутній

Хто каже, що революція ні до чого, той бреше. Революція змінила багато чого. Люди, самі люди, ми з вами відчули можливість того, що потрібно намагатися вирішувати чи принаймні ставити проблеми самим, не очікуючи на рішення чи дії мера та інших з тих, хто мав би за що-небудь відповідати .

Приклад - Димитрове. Нині це прекрасне колишнє шахтарське селище, яке входить у зону відповідальності міської влади та міліції, не те, що колись.
Моя сестра працювала в Димитровському БК ще в союзні часи. Побувавши в Димитровому нещодавно, вона не може зрозуміти, що і хто там зараз робить. Вона - працівник культури і їй болить передовсім за культуру. І арґументи, що в Димитровому зараз працюють гуртки, які охоче відвідують діти, для неї, як для людини, яка знає, як має бути насправді не за переказами - це не арґументи. Вона вважає, що те, що ще збереглося потрібно не просто стерегти, просиджуючи на власній посаді, але - і зберігати: приміром, проводити ремонти напівдеґрадованих приміщень.
Та Бог з нею, з сестрою, вона вирішила змінити власне життя і перебратися в інше місце, причому вирішила зробити це вже давно. Але що робити людям, які нікуди не можуть вибратися і змушені жити там, де живуть? Оце питання і є головне.
І проблеми в Димитровому очевидно є. Тому що дима без вогню не буває. Двічі за цю зиму  і весну в Димитровму збирали подобу народного віче, громадські збори. Ініціювали зібрання самі мешканці Димитрового, "дозволяли", надавали приміщення БК - місцева влада. "Місцева влада" сказано занадто голосно і метафорично. Тому що єдиним уособленням місцевої влади за останні вісім років є там селищний голова Тетяна Бандурко. Якщо говорити коротко, як каже моя родичка, "Бандурко там пересиділа всіх". Почала нинішній селищний голова ще за царя Гороха зі скромної посади секретаря, а тепер "скромно" відсиджує в Димитровому свій другий поспіль термін селищного голови.
Претензії населення Димитрового, а на останні громадські збори від 21 березня завітали також і депутат Олександрійської міської ради Віталій Проквас, і місцева димитровська самооборона, і тодішній начальник міліції Сергій Дьяченко, стосуються нині передовсім правопорядку в селищі.
Громада вважає, і саме це й було озвучене людьми з залі місцевого БК, що постійні крадіжки у приватному секторі викликані як бездіяльністю міліції, так, м`яко кажучи, апатією з боку селищного голови.
Зала Димитровського БК нагадувала громадську агору («місце зборів», «площа» у давніх греків). На три ключові запитання громади, які можна було розрізнити в цих дебатах - коли в селищі припиняться крадіжки, чому мілція не затримує крадіїв, імена яких були відомі більшості з присутніх у залі і чому місцева влада не ефективна в залученні діяльних міліціонерів - мер селища та голова РОВС намагалися дати відповіді.
Отож, сенс їхніх відповідей був такий. Кколи припиняться крадіжки, не відомо, "будемо розбиратися, проводити слідчі дії". Імена злодіїв відомі залу, але не відомі міліції. Мер Тетяна Бандурко працює, просто до неї упереджене ставлення з боку громади, і цю роботу ніхто помічати не хоче, а натомість люди чомусь гуртуються довкола Віталія Прокваса, а потім висувають Тетяні Володирівні якісь вимоги щодо якості її роботи. Робота ж, на думку мереси, іде: щодня селищний голова виходить на роботу  "вникає" у проблеми. Більше того, саме Тетяна Володимирівна і запрошувала в селище додактові патрулі міліції, коли крадіжки почастішали.
Крик людей став відповіддю на ці відповіді. Звичайно, галас у залі не завжди гарний порадник, але в даному випадку димитровчани висловили невдоволення тим, яку саме Тетяна Володимрівна міліцію запрошувала.
На думку зала, краще б Т.Бандурко їх сюди не запрошувала: патрульні приїхали, випили в кафе і загребли кілька зовсім не причетних до злочинів громадян, причому ще й поконфліктували з бійцем із АТО, і навіть розпочали стрілянину. З місцевою самообороною, відповідно, така міліція також не змогла налагодити співпрацю. Присутній голова Олекснадрійського РОВС Сергій Дьяченко, якщо резюмувати, відморозився, обіцяючи вивчати факти, якщо факти є. З самої манери його відповідей було ясно, що навряд подальші заходи виявляться ефективними. Люди почали серйозно гніватися, були продемонстровані фото, зокрема тортур над однією з бабусь із бок узаконопорушнків. Гнів людей, які не вдоволені криміногенною ситуацією в Димитровому, спровокував на емоції і селищного голову. Вона піднялася і просто щось бубоніла ображеним голосом. З чого можна було зрозуміти, що "Не віноватая я" і з переводом стрілок на Віталія Прокваса, який буцімто не хоче, щоб вона працювала в Димитровому селищним головою. Але вона все одно працювати там буде, хоч більше і не балотуватиметься на головну керівну посаду.
Сам Віталій Проквас, до речі, під овації присутньої громади, пояснив ситуацію своєї присутності на зборах просто. Він сказав, що йому болить за селище, в якому він виріс і де мешкають його родичі і друзі, чого-чого, але власного політичного інтересу в селищі нинішній депутат Олександрійської міської ради точно не має. Але від того, що оцінює роботу Тетяни Володимирівни позитивно і взагалі як роботу, Проквас відрікся. Кілька з тих, хто підтримує нинішнього селищного голову, почали репетувати: ти, мовляв, для селища ніхто. Тоді Віталій Миколайович, попередньо додавши, що на вибори не збирається, просто поцікавився: хто за те, щоб мером селища був він. Ліс рук.
Що ж, як то кажуть, діла давно минулих днів. Чи так давно? Поки що громада Димитрового, скрегочучи зубами, але мовчить, минув місяць, наступне віче не скликають. Чому пригадалася ця історія? Та тому, що в Олександрії у понеділок було призначено нового, уже виконувача обов`язків начальника міліції підполковник Олександр Коцар. Може, хоч він зверне увагу на бунтівне (бунтівне, чи люди просто боряться за власні елементарні права на недоторканність власного майна) Димитрове. Що ж до Тетяни Бандурко, то, на мій погляд, у її кріслі їй все ж не місце: істерично ображатися на зал і власну територіальну громаду, це означає невміння відстоювати її інтереси.