Кажуть, якщо стати, а ще краще - на повній швидкості пробігти - повз двох блондинок, це на удачу. Навіть якщо це фарбовані блондинки. Сьогодні весь день я линув головним проспектом, ніби побіленими деревами, встеленим блондинками.
Першу блондинку я помітив на Європейській площі: вона походжала, показуючи гостям клумби. Як блондинку я впізнав її спочатку за сукнею - вся вона світилася в сонячних променях весни, нутром я відчув у ній першу леді міста. Іншу зустрів і хвилин зо двадцять розмовляв з нею неподалік від площі Попова. Її прізвище було однойменним, я не бачив її в десятих роках і неймовірно зрадів призабутому спілкування з колишньою однопартійкою і колеґою.
Скрізь, в магазинах біля прилавків, у вітринах бутиків і навіть на щойновибілених зебрах перехресть - а що, зебри також блондинки! - я зустрічав потім винятково блондинок. В більшості, фарбованих, як от знайома ще з 2000-х бухгалтерка (вона ховає погляд і настрій за темними окулярами, кирпатенький ніс задертий угору, в глибині шевелюри просвічується справжній колір волосся). Але то - нічого. Головне, що вони блондинки. Зрештою, ти і сам уже трішки блондинка: повз руді пасма в шевелюру затесалися блонді-сніжинки.
Модний польський письменник Януш Леон Вишневський каже, що травень - пора кохання. Каже, вся Європа кишить почуттями. Переважно, весни. Так воно, мабуть і є. Але він живе в Франкфурті-на-Майні, а у наших вкраїнських широтах і весна і кохання починаються трохи раніше - так, що письменник зазвичай не встигає застати їхні перші проліски. Доводиться задовольнятися другими.
Однак сама присутність на вулицях жіноцтва, тут уже байдуже, блондинки вони чи ні - ніхто не заборонить їм перефарбуватись і перетворитись на час на блондинок - звісно, що надиха.
Плюс сонячне проміння. Плюс легкий, а не дошкульний вітерець. Весело пофарбовані, блондинисті ознаки наближення травня в тротуарі. І більш нічого не треба. Навіть якщо ти голодний, ти вже не холодний. Дихається легше, і білявки сприймаються не як Снігові Королеви, а як весільні наречені. Провісниці весни. Тепер в неї, у весну, легко можна повірити. Для цього вже не потрібно дивитися на термометр чи звертатися до синоптиків. Все. Прийшла пора по-своєму безтурботна.
Навіть папірець від морозива "Лев", кимось пришпилений до щойно розквітлого на тумбі тюльпана, більше не сприймається як злочин супроти комунальних служб, він уже проходить за креативний підхід до буття. Проторохти поруч танк чи бронемашина, і в них ми узнаємо не відлуння війни, а радше якого-небудь побратима милого зеленого динозаврика, виліпленого біля кафе "Мурашник".
Душа радіє. Їй потрібно було не так багато: кілька блондинок - байдуже, тротуарних зебр, чи жінок - між якими потрібно промайнути, щоб обдурити себе, нібито отримавши перепустку у весняну міську феєрію повного прокидання природи від затяжного сну. Прокидання, за дверима якого нас очікує найзвабливіша на світі блондинка: сонце літа.
Немає коментарів:
Дописати коментар