Осудити є кому, а допомогти – ні. Таке воно життя

Їй лише 37, а у неї майже все волосся сиве, яке вона намагається заховати під фарбою. Вона не пиячить і не палить, не вживає наркотиків. Майже все життя одна. Найбільший скарб, який встигла надбати за своє нелегке життя це діти. Їх у неї шестеро. Без них вона не уявляє свого життя, їх найбільше боїться втратити. Сама виросла в дитячому будинку, мама її залишила, й поїхала за новим чоловіком, тож  що таке державні діти вона знає достеменно. Саме там і дала собі слово, що її діти не будуть знати що таке інтернат, чи дитячий будинок. Тож  від  народження самої першої дитини й до останньої оточує їх своєю любов»ю та турботою

. Але не на все вистачає сили у неї, одинокої матері шести дітей, яких не так давно захотіли відібрати кілька «добропорядних мотрон», депутатш селищної ради в Олександрійському. Їх прізвища нам перерахували в інстанціях , куди вони зверталися – це Н.Локотош,Л.Терешенко, Н Безверха. Це при тому що в державі налаштовують лише на сімейне виховання.  Мабуть вони вважали це своїм обов»язком, хоча жодна з них, жодного разу і в жодному випадку не надала реальної допомоги, а могли б, і за своєю безпосередньою посадою ,і за довірою  жителів селища, які обрали їх депутатами. Лише після того, як у справу втрутилася активістка Олена Шабанова та Валерій і Віталій Прокваси, запал у депутатш  зник. ( Сьогодні вони вже відмовляються від своїх заяв)

Тепер трохи детальніше про життя звичайної жінки, Анни Воловенко, яка давно живе в селищі Олександрійське і як кожна з  усіх інших мріє про щасливе життя, материнство і міцну сім»ю. А життя м»яко кажучи дісталося не з легких, випробовувало її на міцність, починаючи з дитинства. Анна вистояла,  не розізлилася на весь світ. Вона добра й привітна, готова усім прийти на поміч, тиха й не сварлива. Але от люди навколо неї все більше  черстві й егоїстичні.

  Перший чоловік залишив Анні по собі недобру славу ( його посадили до в»язниці) і двох дітей, мріючи про кохання, й бажання поставити діток  як то кажуть на ноги, вона пов»язала свою долю з іншим чоловіком, який тільки й спромігся, що залишити їй ще кілька дітей,та злякавшись  відповідальності   утік від сім»ї в пошуках легкої долі, . Від нього теж вона не отримує допомоги ні на копійку. Тож виживає як може. Роботу втратила ще від тоді, як перестала працювати ТЕЦ,  З 2005 року перебивається підробітками, та й куди підеш, коли на руках скільки діточок. Щоправда діти доглянуті, добре одягнені, не голодні, бо віддає усе для них, сам ходить в лихій одежині, але діти не відчувають відсутності статків. Їм влаштовує дні народження, відзначає сімейні свята, з ними їздить до міста в кафе ласувати морозивом та відпочити на гарній площі. Кожній із випускниць ( двоє дівчаток одна за одною вийшли з дитячого садка, а старша зі школи) придбала гарні наряди на випускний вечір, аби ті  відчували себе  не гірше за інших. Але звідки на все брати кошти, коли вони одні у всьому світі ?

Сьогодні вони живуть у трикімнатній квартирі, яку свого часу, як каже Анна допоміг отримати Віталій Проквас. Але зараз вона уже потребує ремонту -  у стелі щілини такі, що видно бетонні плити, підлога, як то кажуть зносилася, меблі старенькі, які від свого віку вже розсихаються. На все треба  або чоловічі руки, або кошти. А де їх узяти ? Нема ні того, ні іншого.

Більшість чиновників, відводячи очі вбік кивають на державу. Кажуть їй вона платить на дітей. А чи хоч хтось із них поцікавився скільки тих гривень на усіх семеро? В час, коли стрімко ростуть ціни й тарифи ? На найменшого держава виділяє 800 грн. на місяць (…?), на трохи старшу, яка народилася ще за попередньої влади -  1300 грн. Мабуть не варто далі коментувати… Тому й заборгували  водоканалу. Щоб  погасити борг  вирішила поїхати на три місяці до Москви побатрачити  і заробити грошей, бо за новим законом, якщо не погасиш борг - субсидію не дадуть. Порадилася зі старшою, Каріною, ій уже майже 19 років , дівчина не заперечувала, бо знає що таке безвихідь. Сама вчиться  у Дніпрі заочно,  на стаціонарне навчання грошей немає, та й мамі допомагати треба. На сімейній раді постановили, що самі справляться, й матір вирішили відпустити. За порадою   зверталися й до однієї з депутатш, яка живе в їхньому будинку.Та не відмовляла, каже Анна, сама говорила, що варто їхати. Тож  жінка за  контрактом поїхала на заробітки. І все було добре, Анні залишалося доробити ще трішки, доки закінчиться контракт, аж  тут  схаменулися депутатші й  почали бити на сполох. Побігли до селищної ради, подали скаргу до лікарні, заявили до служби дітей міської ради і давай домагатися, аби у матері відібрали дітей і позбавили її права на виховання. Варто додати, що ці жінки самі працюють в дитсадку, школі, клубі…  (Локотош, Терещенко, Безверха) Невже вони не бачили раніше, будучи ще й депутатами, що жінці потрібна допомога. А чи заходили вони до неї в квартиру?..  А чи хоч у однієї з них, як і у селищного голови  В. Клєвака , виникло бажання знайти кошти, чи хоча б спонсора, щоб допомогти зробити ремонт, чи полагодити меблі, щось придбати для багатодітної сім»ї ?. Звичайно ж ні… найлегше робити заяви і вдавати з себе турботливих слуг народу. (За словами Анни, лише депутат  І.Михайленко на Різдво з привітанням та подарунками приходила до родини)

  Анні зателефонували до Москви, що її справу розглянуть у міській раді стосовно позбавлення батьківських прав, жінка, з нервовим зривом, не відпрацювавши за контрактом і втративши частину коштів миттю примчала додому. У розпачі шукає справедливості. За що відбирати дітей, коли ні допомоги, ні можливості заробити у неї немає, перебивається підробітками. Та й хто візьме на роботу жінку з шістьма дітьми. Во істину благими намірами вимощена дорога в пекло.  Замість того щоб допомогти жінці, депутатші  дружно намагалися її «втопити», позбавити найдорожчого, єдиної радості в житті..

 Не будемо сьогодні говорити про закони, за якими мати не може полишати дітей не оформивши опікунство, можливо Анна цього й не знала, адже можна було його оформити на старшу дочку і тоді не було б проблем. Та невже ті, хто підняв колот, будучи депутатами, не знали цього. Тоді одній із них не варто було й  схвалювати наміри жінки про підробіток.

Дехто із чиновників, сусідів  чи просто тих, з ким довелося говорити, кажуть а навіщо було народжувати , тут самі не можемо вижити на одну зарплату ? … Кажуть, що дітей посилає Господь, а ми перед ним будемо відповідати за те, як вивели їх у світ. Анні буде що відповісти, а  що скажуть ті, хто теж повинен нести відповідальність ?..

 Не хочу   роздмухувати чвари, але якщо по справедливості, то в селищі є чимало дійсно неблагонадійних сімей, де батьки вживають алкоголь та наркотики, полишають дітей самотніх або на непрацездатних бабусь і таке інше, та чомусь про таких турботливі депутатші  мову не ведуть і в органи опіки не з»являють.

Будемо сподіватися, що селищна рада знайде можливість допомогти  Анні Воловенко більш дієво, а не кардинально, можливо й ремонтом, у своє виправдання. Якщо у когось із благодійників зародиться бажання допомогти одинокій матері із шістьма дітьми, ми готові надати номер телефону.

 Але головне, не нашкодити жінці  у якої в сім»ї панує любов, довіра і надія.