Як я зустрічатиму 9 Травня 2015 року

Цього дня я буду подумки зі своєю бабусею 9 травня 1945 року, і водночас з усіма і своїми, і чужими - вірними, бунтівними - співгромадянами 9 травня 2015 року. Нехай мене об`єднає з ними Велика Перемога. І нехай вона станеться миром. Іще раз, як 70 літ тому, але: сьогодні.

Легко вивчати історію за підручником. Важко перебувати всередині неї самої. Ми - всередині історії. Як не дивно, завжди. І в війну, і в мир. Найсмішніше, що так було не тільки з нами. Так було навіть із нашими дідусями і бабусями. І перед ними, як і перед нами зараз, як римські колони, стояли купи дилем, які часом не можливо було запросто розв`язати.

Практично, лічені години залишаються до моменту, коли на годиннику проб`є рівно 70 років від тих омріяних цивілізацією миттєвостей, коли мільйони землян з полегшенням зітхнули і вимовили: ось вона, Перемога, здрастуй, свобода від війни.

Нам важко уявити, що відчувало кожне  з серць, нам неможливо відчути ту мить, коли озброєні, беззбройні чи навіть засуджені та повержені в Другій світовій війні відчули неймовірну полегшу - більше не буде фронтів, сотні тисяч уже нарешті не стоятимуть одне навпроти одного суцільними смертоносними лавами. Все, відтепер можна починати думати. Ні, не про те, як заради вищої істини забрати з собою на той світ кого-небудь, візуально схожого, але ворожого. Можна починати мріяти не про кращу ніж у ворога зброю, а хоча б про те, скільки однокласників повернуться живими і дочекалась чи ні кохана дівчина, чи живі любі мама-старенький тато, чи зацвітуть на звичайному місці дерева. Тому що перемога, особливо Велика Перемога, яку згадуємо ми у її переддень - це передовсім відчуття неймовірної, забутої досі і величної як ніяка свободи бути іншими, ніж ми були ще десять хвилин, діб, місяців, років тому.

  Але правда в тому, що у кожного покоління тих, хто святкує перемогу, свої проблеми. У нас вони зовсім інші, ніж в тих, кому в далекому 1945 було рівно стільки ж, скільки нам зараз.

Наша теперішня дилема набагато складніша. До свята ми підходимо з дещо ніяковими почуттями. Тому що саме за цей рік, який минув від минулого Свята Перемоги, яке все ще святкувалося традиційно, за інерцією, дещо відбулося - нашу пам`ять, іноді за нашої ж безпосередньої участі вперше за 70 останніх років трішки ошукали. Те, що колись вважалося "Перемога - одна на всіх" уже розділено.

Уже - не на всіх. Знайшлися люди, які з достатнім нахабством, жорстокістю і цинізмом використали пам`ять, яку завжди ми вважали святою - просто пам`ять про загальноцивілізаційну героїку Другої світової війни, і у ній - про святість і недискутивність кожної жертви і кожного подвигу. Адже ми, українці, тобто мешканці України) прекрасно знаємо: кожна наша родина, за винятком кількох, яких не знайти уже і під мікроскоп, брала участь у тій війні. І водночас, відаючи це, тому що пам`ять війни використали ідеологи нових воєн  - ми вже трохи побоюємося зовнішніх атрибутів свята 9 Травня. Бо, виявляється, кожна медаль, кожна стрічка, кожен історичний прапорець тієї іншої епохи, епохи наших дідусів і бабусь, можуть бути 9 травня 2015 року використані всує, з метою творення історії зараз. І звідси - відчуття ніяковіння та того, що сьогодні, в це 9 Травня, треба бути як ніколи акуратним, дипломатичним і я б сказав ніжним у підході до пам`яті кожного свого земляка по оцій спільній країні.

Знаєте, як я святкував би 9 травня 2015 року, якби не було майдану, антимайдану й АТО? Я святкував би це день так, як мені заманеться. Як завжди. Або - не як завжди. Я був би ментально вільний. Тому що від жодної з моїх думок, від жодного з моїх кроків, від жодного з моїх поглядів, від жодної з атрибутики, яку почепив би собі на груди, ніхто б не постраждав. Тому що, аби не було воєнних втрат сьогодні, кожен так само міг би залишатись дискретним і проживати своє споживацьке життя людини двадцять першого сторіччя,як йому заманеться і під яким завгодно прапором – хоч під чорно-жовтим прапором Австро-Угорської імперії та російських націоналістів.

Але історія, друзі, нагадала, що вона поруч. І замість епохи "П`ятого елементу" і "Матриці", світів уяви майбутнього, в якому, здавалося, Східна Європа уже опинилася, взяла і відтворила на теренах України Середньовіччя. Давши зрозуміти, що може повторитися щось схоже на Другу світову війну. Деякі гарячі серця - в обох таборах – запалилися від самої можливості, і по-серйозому грають у цю війну. Тому-то орден, фото пращура в військовому однострої (яка різниця в якому - радянського вояка чи солдата УПА, вони обидва були люди, обидва - наші пращури!) – сьогодні не більш ніж розмінна монета розмови і вчинку. Стару, колишню, історичну символіку демонструють тут і там. І в ім`я справедливості, вважаючи що правда  належить не Богу, а бойовому командиру, генералу, найманцю, пишуть історію. На жаль, кров`ю реальних людей, а не комп`ютерних чоловічків із гри. В ім`я Перемоги 1945 року денеерівець йде і стріляє в укра. В імення Перемоги того ж таки 1945 року військовослужбовець збройних сил України відстрілюється від сепара. Як так вийшло? Адже кожен із них - спадкоємець 1945 року. Не просто спадкоємець одного переможного року, а найчастіше - однієї і тієї самої переможної армії.     

І саме тому, що не все так просто, я не маю права відсвяткувати будь-як. Цього дня я буду подумки зі своєю бабусею 9 травня 1945 року, і водночас з усіма і своїми, і чужими - вірними, бунтівними - співгромадянами 9 травня 2015 року. Нехай мене об`єднає з ними Велика Перемога. І нехай вона станеться миром. Іще раз, як 70 літ тому, але: сьогодні.