"Олександрійська правда" тепер у Facebook

пʼятниця, 1 травня 2015 р.

Сміттєградство

Чисто там, де не смітять, а не там, де прибирають
Нещодавно, слухаючи розповідь про побутову культуру у Ґвінеї, я полотнів від моторошних відчуттів. Однак немає нічого більш моторошного, ніж побутова культура нас самих. Аби пересвідчитися, як важко нам, людям, у яких відсутня культура, не треба далеко ходити: достатньо відвідин найближчих міст і сіл.

Чоловік племінниці - киянин.Тиждень він був в Олександрії і тиждень дивувався комунальній занехаяності міста. Бруд він помічав скрізь: навіть там, де ми його зазвичай уже і перестали помічати.
Непогано, звісно, коли інціативні групи людей, часто задля власного піару, збираються і прибирають рідне місто. Але справедлива приказка: чисто там, де не смітять, а не там, де прибирають.
А ми не просто смітимо скрізь довкола себе, ми смітимо зі смаком. Ніби знущаючись над тими, кому це потім доведеться прибирати. Забуваючи, що смітимо у власному домі.
Місяць тому вранці потягом я в`їжджав у Кривий Ріг. Я їхав тим самим шляхом, що і двадцять, що й десять років тому. Раніше дивували краєвиди відпрацьованих руд. Зараз - смітники. Вони тягнуться кілометрів зо п`ять, доки поїзд в`їжджає у місто. Смітники - ґрандіозні. Деякі з них обмежені навіть імпровізованим парканом. Але більшість - несанкціоновані білі за кольором мішків плями по всьому тлі землі.
Заради цікавості, я вибрався на батьківщину мами. Пішки я подолав усього три кілометри шляху. Я знав, що роблю: якось, щойно розтанув сніг, я проїхався туди велосипедом - звідусіль біля траси в посадках виросли імпровізовані смітники й смітнички.
Я був шокований: ще влітку минулого року їх там не було. Як можна так насмітити за кілька кілометрів або навіть і метрів від місця, де ти живеш?
Я не знаю як, але комусь це вдалося. Весь непотріб з власних осель люди пруть у посадки. В одному з місць понад шляхом я зустрів старого знайомого: цей мішок лежить на тому самому місці, де його викинули, десь років чотири.
Цей мішок лежить на тому самому місці, де його викинули, десь років чотири. 
Мішок зі сміттям зазнав еволюції: якщо чотири роки тому він був хоч старанно запакований, то зараз хтось поступово добрався до його нутрощів і порозкидав солому, яка там була. В цьому місці приказка звучить як "чисто там, де прибирають". Не прибрали, а насмітили ще більше.
Трішки далі по трасі зустрічаю ще унікальніший смітник: сліди якихось стін, які були роздовбані, лишилися тільки їх рештки.
Я добре знаю цю місцину - тут не було будівель. Отож хтось вивозив сюди рештки будівельного хламу, у "нічийне місце".
Найбільше вразили смітнички біля мостиків над канавами, по яких за ідеєю навесні стікає вода після танення снігу.


Однак якщо водій сприсне з траси, він потрапить на смітник: саме туди, де мала бути канава, чомусь люди люблять викидати непотріб.
Сліду від бортиків і близько немає: кожен такий місток, ніяк на шляху не означений і нічим не обмежений, може призвести до аварії. Однак якщо водій сприсне з траси, він потрапить на смітник: саме туди, де мала бути канава, чомусь люди люблять викидати непотріб.
На щастя, настала весна, і не всі сліди людської життєдіяльності видимі. Приміром, зелені пляшки з-під пива зливаються з ландшафтом. Але це так - естетика для ока. Оскільки посадки повипилювали, і вони більше не захищають нашу степову місцевість від вітрів, сміттєградства видимі скрізь.


Понад усе дратує не вигадливість тих, хто старанно попрацював, перш ніж засмітити власну природу, а нахабство тих, хто смітить, не виходячи з автомобіля. Ціла зграя напіввипитих патриціями пляшок розкидана понад самим шляхом.
Понад усе дратує не вигадливість тих, хто старанно попрацював, перш ніж засмітити власну природу, а нахабство тих, хто смітить, не виходячи з автомобіля
Справа уже навіть не в побутовій культурі: її немає, раз смітимо, де живемо. Справа лише в тому, куди, панове, ви будете викидати сміття, коли місця обабіч трас узагалі не залишиться? Невже на власне подвір`я, собі попід ноги?

Немає коментарів:

Дописати коментар